Херсонський апеляційний суд захистив право особи на доступ до правосуддя

Суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого суду про зловживання позивачем процесуальними правами шляхом подання ідентичних позовних заяв, оскільки зазначені позови мають різні предмети - позивач просить визнати недійсними заповіти, укладені різними заповідачами.

У червні 2020 року особа в інтересах неповнолітньої дитини звернулася до суду із позовом про визнання недійсним заповіту, договору довічного утримання.

Суд першої інстанції позовну заяву в частині позовних вимог про визнання недійсним заповіту повернув позивачу, дійшовши висновку, що позивач зловживає процесуальними правами з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями. Суддя першої інстанції виходив з того, що раніше, 08 травня 2020 року, позивачем було подано до місцевого суду позов про визнання недійсним заповіту, тобто, згідно з п. 6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, позов подано до цього самого відповідача з тим самим предметом та з однакових підстав.

Однак, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Херсонського апеляційного суду не погодилася з таким висновком суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Водночас, будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу, що цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами, що є особливим видом юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням цивільного судочинства. Зокрема, зі змісту п. 2 ч. 2 ст. 44 ЦПК України вбачається, що зловживанням процесуальними правами є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями шляхом подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав. У такому випадку маніпуляція автоматизованим розподілом справ полягає у тому, що кожен з поданих «позовів - клонів» розподіляється на певного суддю (в межах юрисдикції одного суду) і позивач отримує право вибору головуючого судді у справі, тим самим нівелюючи основоположні принципи цивільного судочинства.

Проте, як встановив апеляційний суд, з позовної заяви у цій справі та зі змісту позовної заяви, поданої до місцевого суду 08 травня 2020 року, вбачається, що предмети позову за цими позовними заявами не є ідентичними, оскільки позивач просить визнати недійсними заповіти, укладені різними заповідачами (батьком та дідом неповнолітньої дитини).

Відтак, на думку колегії суддів апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Тож судом апеляційної інстанції було скасовано оскаржувану ухвалу місцевого суду та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Судові рішення у вказаній справі доступні до перегляду в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 766/8989/20. 

Нагадаємо, що реалізація учасниками процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків у порядку та у спосіб, передбачені законом, сприяють забезпеченню виконання завдання цивільного судочинства - справедливому неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦПК суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства. (п.11 ч.3 ст.2, ст. 44 ЦПК).

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч.4 ст.44 ЦПК України).