Домашній арешт: умови та обмеження

Домашній арешт – один із запобіжних заходів у кримінальному провадженні. Він полягає у забороні підозрюваному або обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Основні правила його застосування встановлені статтями 176–181 та 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).

⚖️ Коли може застосовуватися

Відповідно до ч. 2 ст. 181 КПК України домашній арешт може бути застосований лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Для застосування запобіжного заходу мають існувати обґрунтована підозра та передбачені статтею 177 КПК України ризики, зокрема можливість:

– переховування від органів досудового розслідування або суду;

– знищення, приховування чи спотворення доказів;

– незаконного впливу на потерпілого, свідків або інших учасників кримінального провадження;

– перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином;

– вчинення нового або продовження кримінального правопорушення.

Слідчий суддя або суд оцінює ці обставини індивідуально та визначає, чи достатнім буде застосування домашнього арешту для запобігання встановленим ризикам.

🕐 Цілодобовий чи у певний період доби

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт може передбачати заборону підозрюваному або обвинуваченому залишати житло цілодобово або лише у визначений період доби, наприклад у нічний час.

Конкретний режим обмежень встановлюється слідчим суддею або судом в ухвалі.

📋 Які обов’язки можуть бути встановлені

Разом із домашнім арештом суд може покласти на особу передбачені частиною п’ятою статті 194 КПК України обов’язки, зокрема:

– прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

– не залишати населений пункт, у якому особа зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

– повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання або роботи;

– утримуватися від спілкування з певними особами;

– здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну;

– носити електронний засіб контролю.

👮 Хто контролює дотримання домашнього арешту

Відповідно до ч. 3–5 ст. 181 КПК України ухвала про застосування домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного або обвинуваченого.

Працівники поліції мають право відвідувати житло особи для перевірки дотримання встановлених судом обмежень, вимагати усні чи письмові пояснення щодо виконання покладених обов’язків, а також використовувати електронні засоби контролю.

Водночас згідно з п. 5 розділу III Інструкції про порядок виконання органами Національної поліції ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, затвердженої наказом МВС України від 13.07.2016 № 654, поліцейські не мають права з власної ініціативи встановлювати додаткові обмеження, що порушують права особи.

⏳ На який строк застосовується

Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про застосування домашнього арешту не може перевищувати двох місяців. За необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України.

Водночас сукупний строк домашнього арешту під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. Після закінчення цього строку ухвала припиняє свою дію, а запобіжний захід вважається скасованим.

📌 Варто пам’ятати

Домашній арешт не є покаранням – це запобіжний захід, який застосовується для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного або обвинуваченого та запобігання ризикам, передбаченим кримінальним процесуальним законодавством.

Пресслужба Херсонського апеляційного суду