Прострочення лізингових платежів понад 90 днів – підстава для виселення без надання іншого житла

Херсонський апеляційний суд задовольнив скаргу Державної іпотечної установи у справі про розірвання договору фінансового лізингу квартири, припинення права користування житлом та виселення лізингоодержувача і членів його сім’ї, зокрема малолітньої дитини.

Квартиру було передано відповідачці у фінансовий лізинг до 2040 року. Після звільнення зі служби в поліції вона втратила право на компенсацію частини платежів та повинна була самостійно виконувати всі грошові зобов’язання. Проте з лютого 2023 року платежі належним чином не сплачувалися, а заборгованість станом на жовтень 2024 року становила 187 595,65 грн.

Суд першої інстанції розірвав договір, однак відмовив у припиненні права користування квартирою та виселенні. Однією з підстав відмови стала відсутність доказів фактичного проживання відповідачів у спірному житлі.

Апеляційний суд визнав такий підхід помилковим. Пункти 5.5–5.6 договору передбачали право лізингодавця вимагати виселення лізингоодержувача та осіб, які проживали разом із ним, без надання іншого житла, якщо прострочення платежів перевищує 90 календарних днів. Недоведеність фактичного проживання відповідачів на момент розгляду справи не спростовує права власника вимагати повернення квартири після припинення договору.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції застосував статті 11, 386, 391, 611, 626, 627 та 806 Цивільного кодексу України, статті 1, 10 і 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, а також постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення ДІУ поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань житлом на умовах фінансового лізингу» від 14 листопада 2018 року №1201. Процесуальними підставами для скасування рішення стали положення статей 367, 374 і 376 ЦПК України.

Окремо колегія суддів звернула увагу на зареєстроване за лізингоодержувачем інше речове право – строкове платне володіння та користування квартирою. Оскільки такий запис обмежував можливість ДІУ розпоряджатися майном, суд на підставі статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визнав відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, та постановив вилучити відповідний запис із реєстру.

Апеляційний суд також послався на позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах №338/180/17, №905/1926/16, №569/17272/15-ц та №916/1608/18. Верховний Суд наголошував – спосіб судового захисту має бути ефективним, відповідати змісту порушеного права та реально відновлювати його.

У підсумку заочне рішення суду першої інстанції було скасовано, договір фінансового лізингу розірвано, право користування квартирою припинено, а лізингоодержувача, її чоловіка та малолітню дитину виселено без надання іншого житлового приміщення. Такий висновок зроблено з урахуванням конкретних умов договору та обставин цієї справи.

Справа №766/1484/25