Неодноразова неявка до суду та попередні розшуки підтвердили ризик переховування – висновок Херсонського апеляційного суду

Херсонський апеляційний суд переглянув ухвалу про продовження строку тримання під вартою особи, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186, частиною першою статті 357 та частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України.

Суд першої інстанції продовжив обвинуваченому строк тримання під вартою на 60 діб та залишив без змін раніше визначену заставу – 66 560 гривень.

Захисник просив скасувати ухвалу та застосувати цілодобовий домашній арешт. Сторона захисту посилалася на наявність в обвинуваченого постійного місця проживання та його запевнення, що він не ухилятиметься від суду, не впливатиме на учасників провадження і не вчинятиме нових кримінальних правопорушень. Також захисник вважав, що суд не навів конкретних доказів існування процесуальних ризиків.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до статті 331 Кримінального процесуального кодексу України під час судового розгляду суд має право змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід. Строк його дії може бути продовжений не більш як на два місяці на підставі вмотивованої ухвали.

Колегія суддів установила, що передбачені пунктами 1 та 5 частини першої статті 177 КПК України ризики переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення не зменшилися. Обвинувачений раніше неодноразово не з’являвся за викликами суду, застосовані до нього приводи не були виконані, а його чотири рази оголошували в розшук. Суд також урахував попередні судимості, відсутність офіційного працевлаштування, тяжкість інкримінованого злочину та незавершеність судового розгляду.

Водночас суд апеляційної інстанції наголосив – сама лише тяжкість можливого покарання не може бути основною або самостійною підставою для тримання особи під вартою. Вона оцінюється разом з іншими обставинами та реальними процесуальними ризиками.

Відповідно до статей 177, 178 і 199 КПК України суд повинен оцінити ризики, відомості про особу обвинуваченого та можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу. У цьому провадженні домашній арешт, на переконання суду, не міг забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Апеляційний суд також урахував практику Європейського суду з прав людини, за якою обмеження права на свободу допускається лише у встановлених законом випадках і за належною процедурою. Тримання під вартою може бути виправданим за наявності реального суспільного інтересу, який, попри презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Істотних порушень кримінального процесуального закону не встановлено. Керуючись статтями 376, 404, 407, 419 та 422¹ КПК України, Херсонський апеляційний суд залишив скаргу захисника без задоволення, а ухвалу про продовження тримання під вартою – без змін.

Справа №766/1820/22