Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення міського суду, яким відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав. Відмовляючи, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо.

У грудні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав останнього. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2015 року по 2016 рік вона з відповідачем перебувала у шлюбних відносинах, від яких у них народився син. З вересня 2016 року вони з відповідачем проживають окремо. Відповідач добровільно аліментів не сплачує, не дивлячись на те, що є судовий наказ про стягнення аліментів, ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не дбає про її здоров`я, матеріально не утримує, з дитиною не спілкується, фактично самоусунувся від виховання дитини.

Не погоджуючись з рішенням суду адвокат позивачки звернувся з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду скасувати та задовільнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального законодавства, невідповідність висновків суду матеріалам справи, неповне дослідження обставин справи.

Херсонський апеляційний суду зазначає, що судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України - Підстави позбавлення батьківських прав, є усталеною.

Колегія суддів дійшла висновку, що зібрані докази в справі вказують на те, що з 2016 року відповідач залишив сім’ю, не проживає разом із сином, не виконує належним чином свої обов’язки щодо його виховання та утримання, не виявляє інтересу до його життя і навчання. Дитина проживає з матір’ю та її новим чоловіком і бажає цього. Водночас відповідач не виявляє негативної поведінки та не вчиняє протиправних дій щодо сина.

Апеляційний суд акцентує на тому, що при розгляді даної справи, а ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справи, суди не отримали можливості заслухати думку відповідача з приводу підстав позову, оскільки останнім відомим його місцезнаходженням є тимчасово окупована територія України, та його повідомлення про час та місце розгляду судових справ здійснювалося у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», шляхом розміщення відповідного повідомлення на сайті судової влади.

Проте, колегія суддів вважає, що встановивши обставини та врахувавши інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави для застосування до відповідача крайнього заходу сімейно-правової відповідальності у виді позбавлення батьківських прав відсутні.

Окрім цього, колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому. Судді вважали, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Колегія суддів також врахувала, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини, незважаючи на обставини, викладені у висновку органу опіки та піклування та в психологічній характеристиці.

Відповідно до ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини і колегія суддів підтримала твердження суду першої інстанції про те, що у висновку, який міститься в матеріалах справи не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування саме такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав відповідача, не наведено даних, які об’єктивно характеризують відповідача, не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов’язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.

Справа №954/1118/23