Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
На рівні міжнародно-правового регулювання та актів внутрішнього законодавства визначено право кожної дитини, яка проживає окремо від батьків або одного з них, на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, на безперешкодне спілкування між собою, що забезпечує гармонійний розвиток дитини та відповідає її найкращим інтересам.
Зокрема, за змістом статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини. Згідно із статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Тож той із батьків, хто проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Відповідно до приписів статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
При цьому, згідно з положеннями Конвенції та приписами національного законодавства вирішення усіх питань за участю дітей та вчинення усіх дій щодо дітей має визначатися найкращими інтересами дитини. Тому і при визначенні способу участі того з батьків, хто проживає окремо, у вихованні дитини, спілкуванні з нею, перш за все, враховується принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найкращих інтересів дитини. Так, у §54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Варто пам’ятати, що визначений спосіб участі у спілкуванні та вихованні дитини не є постійним, а може бути змінений у зв’язку зі зміною обставин, у тому числі віку дитину, налагодження відносин між дитиною та того з батьків, хто проживає окремо, порозуміння батьків дитини у питаннях щодо спілкування з нею одним з батьків, який проживає окремо.
Так, у справі 766/3045/17 за позовом про встановлення часу спілкування з дитиною, батько просив встановити графік побачень та вільного спілкування з дитиною без присутності її матері, за зустрічним позовом матір дитини просила встановити побачення доньки з батьком в її присутності.
У цій справі Херсонський апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про визначення спілкування батька із малолітньою донькою за відсутності матері, оскільки як встановлено судом, психологами, органами опіки та піклування, сторони між собою мають вкрай конфліктні стосунки. На думку апеляційного суду, найкращим інтересам дитини відповідає убезпечення її від спостереження за конфліктами між батьками.
Колегія суддів Херсонського апеляційного суду окремо наголосила, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Тож вирішуючи питання про встановлення такого способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дитиною, як регулярні особисті спілкування, та необхідності визначення особистого спілкування одного з батьків з дитиною у присутності іншого з батьків, суд враховує усю сукупність обставин конкретної справи.
.jpg)
У іншій справі № 661/5102/20 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі одного з батьків у вихованні дитини суд апеляційної інстанції встановив, що стосунки сторін не є безконфліктними, непорозуміння між ними виникають саме з приводу порядку та способу участі позивача у вихованні спільної малолітньої дитини, а для останньої в силу її віку та розвитку конфлікти між батьками мають психотравмуючу дію, оскільки така поведінка найближчих людей позбавляє її відчуття захищеного та безпечного середовища, тому в інтересах усіх учасників даних сімейних відносин, а у першу чергу в інтересах дитини, за відсутності даних щодо негативного впливу батька на неї, основне спілкування дитини з батьком має відбуватися без присутності матері.
Водночас, колегія суддів Херсонського апеляційного суду звернула увагу на те, що психо-емоційний контакт між позивачем та його малолітнім сином на існуючому етапі їх стосунків не є таким, який би був достатнім для їх окремого самостійного спілкування. Тому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо необхідності присутності матері на перших побаченнях батька та сина, проте строк такої участі в один місяць, на думку колегії суддів, не є достатнім для налагодження самостійних стосунків, і його слід збільшити до трьох місяців, що буде відповідати найвищим інтересам дитини. Такий висновок з врахуванням певних відмінностей у обставинах справ, відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у справі № 487/2621/17.
У справі № 766/11784/16-ц суд першої інстанції визначив порядок спілкування батька із дитиною із встановленням адаптаційного періоду строком на 4 місяці. Мати дитини в апеляційній скарзі оскаржила зокрема рішення суду в частині перебування дитини з батьком під час літніх канікул без супроводу матері та просила збільшити адаптаційний період до одного року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених цивільним процесуальним законодавством, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки місцевого суду. Зокрема, колегія суддів Херсонського апеляційного суду зазначила, що суд першої інстанції визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні 11-річної дитини, надав системну оцінку фактам та обставинам у справі, зокрема, суд врахував, у першу чергу, інтереси дитини, її вік, психоемоційний стан, відносини батьків між собою, тривалість не спілкування з батьком, бажання дитини щодо присутності матері при зустрічах, та врахував принцип рівності прав батьків у вихованні дитини.
_03_03.png)
