Верховний Суд підтвердив: дитина підлягає поверненню у разі самочинної зміни місця проживання

Верховний Суд у порядку касаційного перегляду розглянув справу за позовом матері про відібрання малолітніх дітей та їх повернення за місцем проживання, визначеним судовим рішенням.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після припинення спільного проживання батьків місце проживання дітей було визначено з матір’ю на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Водночас батько, отримавши нотаріальну згоду матері на тимчасовий виїзд дітей за кордон, не повернув їх у визначений строк та самочинно змінив місце їх проживання, перемістивши дітей до іншої держави.

Херсонський міський суд Херсонської області, з висновками якого погодився Херсонський апеляційний суд,  задовольнив позов, виходячи з того, що такі дії батька є порушенням судового рішення та свідчать про зловживання батьківськими правами. Суди дійшли висновку про необхідність застосування способу захисту, передбаченого статтею 162 Сімейного кодексу України, а саме – відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання.

Переглядаючи справу, Верховний Суд погодився з такими висновками та додатково послався на усталену практику:

• у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц сформульовано висновок про те, що «відповідно до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього було визначено судом саме з відповідачкою».
• Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.03.2024 у справі № 183/1464/22 розвиваючи висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 357/17852/15-ц щодо відібрання дитини, вказав що «…дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам».
• постанови Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 475/431/21 та від 21.06.2023 у справі № 336/2426/20 – щодо застосування статті 162 СК України у випадках самочинної зміни місця проживання дитини.

Постановою Верховного Суду від 25.03.2026 рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21.07.2025, постанову Херсонського апеляційного суду від 02.10.2025 та додаткову постанову Херсонського апеляційного суду від 16.10.2025 залишено без змін.

Справа демонструє усталену практику Верховного Суду щодо захисту прав дитини у випадках самочинної зміни місця її проживання одним із батьків, із пріоритетом принципу найкращих інтересів дитини та обов’язковістю виконання судових рішень.

Справа № 522/1267/24-Е.