Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
За обставинами справи у липні 2023 року гр.Н. звернулась до суду з позовом до гр.Р. про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю майна, поділ спільного майна подружжя. Зазначила, що з жовтня 2015 року вони з гр.Р. почали співмешкати, жили однією сім’єю без реєстрації шлюбу разом з її дитиною від першого шлюбу в орендованій квартирі. З відповідачем вели спільне господарство, разом сплачували орендну плату, мали спільний бюджет. В 2017 році вирішили придбати власне житло за ціною 34500 доларів США, однак коштів не вистачало, допомогли частково їх батьки. Уклали попередній договір, внесли перший платіж у розмірі 22000 доларів США, виплату решти суми розстрочили на декілька платежів. 2018 року зареєстрували шлюб, потім внесли остаточний платіж та уклали основний договір купівлі-продажу трикімнатної квартири. У період шлюбу ними також було придбано автомобіль. Крім того, в період шлюбу на проведення ремонтних робіт у квартирі вона взяла кредит в банку в сумі 50000 грн. Позивач зазначила, що внаслідок зловживання відповідачем алкогольними напоями та вчинення домашнього насильства щодо неї спільне життя в них не склалося, під час війни гр.Р. забрав з дому всі коштовні речі, машину і виїхав через АР Крим до Польщі. Шлюб між ними розірвано за рішенням суду. Гр.Н. посилаючись на те, що спірна квартира та автомобіль є спільно набутим майном подружжя, а зобов’язання по поверненню кредитних коштів є спільним зобов’язанням, остаточно просила суд: встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнати спільною сумісною власністю подружжя трикімнатну квартиру та автомобіль, а також визнати спільними зобов’язання по поверненню кредитних коштів, в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на частину трикімнатної квартири, визнати право приватної власності на легковий автомобіль і стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості частки автомобіля, стягнути на її користь частину кредитних зобов’язань.
У серпні 2023 року гр.Р. звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому зазначив, що спільного господарства вони не вели, спільного бюджету не мали і однієї сім’єю до реєстрації шлюбу не проживали. За характером роботи він переважно перебував у Польщі, так як працював там водієм далекобійником і мав високу заробітну плату, з якої і була придбана спірна квартира, переважна більшість яких внесена до реєстрації шлюбу і лише останній платіж у розмірі 6250 доларів США внесено в перший тиждень шлюбу з його особистих заощаджень. Зазначив, що спірний транспортний засіб придбаний у період шлюбу, але також за його особисті кошти. На підставі зазначеного просив суд визнати за ним право особистої приватної власності на трикімнатну квартиру, визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль. Ухвалою міського суду в якості забезпечення позову накладено арешт на частину квартири.
За рішенням міського суду первісний та зустрічний позови задоволено частково. Визнано особистою приватною власністю гр.Р. трикімнатну квартиру, в порядку поділу майна подружжя визнано право власності на легковий автомобіль за гр.Р., стягнуто з гр.Р. на користь гр.Н. компенсацію частини вартості легкового автомобіля. В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат у справі. Заходи забезпечення позову скасовано.
Обидві сторони у справі звернулись до Херсонського апеляційного суду з апеляційними скаргами.
Так, гр.Н. вважала рішення суду першої інстанції в частині відмови у встановлені факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання спільною сумісною власністю подружжя спірної квартири незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з’ясуванням всіх фактичних обставин, просила рішення скасувати в зазначеній частині та постановити нове, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
В свою чергу гр.Р. подав скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог гр.Н. і просив рішення суду в цій частині скасувати та постановити нове, яким у задоволенні її позовних вимог відмовити повністю. Наголошував, що автомобіль є його особистою приватною власністю, оскільки придбаний хоча і у період шлюбу, але за його особисті кошти.
За результатами апеляційного розгляду, на переконання колегії суддів, ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивача однією сім’єю з відповідачем без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції, дослідивши всі обставини справи та надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які б достовірно та беззаперечно свідчили про спільне проживання сторін, як чоловіка та жінки, тобто наявність сім’ї. При цьому судом вірно зазначено, що покази свідків носять дуже узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю, так само як і надані суду сумісні фотосвітлини сторін.
Колегія суддів наголосила, що при вирішенні первісних та зустрічних позовних вимог, заявлених щодо спірної квартири, суд першої інстанції дав належну оцінку тій обставині, що переважна більшість коштів за договором купівлі-продажу сплачена гр.Р. до реєстрації шлюбу з позивачкою, а через тиждень після укладання шлюбу сплачено залишок та укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, покупцем за яким зазначено гр.Р. Судом були досліджені джерела доходу та формування заощаджень кожною зі сторін до укладення шлюбу та після укладення шлюбу для придбання спірної квартири.
Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст.60 СК України.
За змістом цієї норми, а також врахувавши норми постанови Пленуму Верховного Суду України №11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Тобто, застосовуючи ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що гр.Р. доведено наявність у нього джерела доходу та особистих заощаджень, достатніх для сплати вартості квартири, які сформовані до реєстрації шлюбу.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважала вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість зустрічних позовних вимог про визнання спірної квартири особистою приватною власністю та відмову у зв’язку з цим в задоволенні позову гр.Н. про її поділ, як спільно набутого майна подружжя.
Зважаючи на те, що гр.Р. не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання транспортного засобу за свої особисті кошти, або на підтвердження обставин, визначених ч.1 ст.57 СК України, які б давали підстави для визнання автомобіля його особистою приватною власністю, колегія суддів також погодилась з висновком суду першої інстанції, що спірний транспортний засіб є спільною власністю подружжя та підлягає поділу між сторонами у визначений гр.Н. спосіб, а саме визнання права власності на автомобіль за гр.Р. з присудженням їй компенсації частини вартості автомобіля.
За результатами апеляційного розгляду, апеляційні скарги сторін залишені без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області залишено без змін.
Справа №766/1634/23
_03_03.png)
