Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК. Колегія суддів визнала неправдивими показання потерпілих про непричетність обвинуваченого до вчиненого злочину, що надані суду першої та апеляційної інстанції з метою невикриття останнього у вчиненні злочину, перешкоджання встановленню об’єктивної істини у кримінальному провадженні та створення штучних доказів захисту обвинуваченого. За таких обставин апеляційний суд надав перевагу обставинам, відтвореним потерпілими у заявах про вчинений злочин та протоколах слідчих експериментів.
Вироком місцевого суду чоловіка визнано невинуватим у вчиненні грабежу (ч.2 ст.186 Кримінального кодексу України) та виправдано у зв’язку з недоведеністю вчинення ним інкримінованого злочину.
Раніше судимого чоловіка обвинувачено в тому, що, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою, з корисливих мотивів побив потерпілих (жінку та її доньок) та забрав у них мобільні телефони.
Суд першої інстанції в основу виправдання обвинуваченого поклав висновок про недопустимість протоколів слідчого експерименту за участю потерпілих, посилаючись на протиріччя у цих доказах та ту обставину, що під час допиту в суді потерпілі змінили свої показання та свідчили на користь обвинуваченого. Як наслідок, недопустимим доказом було визнано і висновок судово-медичної експертизи, яким встановлена можливість утворення тілесних ушкоджень у потерпілої за обставин і у спосіб, зазначені у протоколах слідчого експерименту за участю потерпілих.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів Херсонського апеляційного суду звернула увагу на помилковість висновків місцевого суду, за якими суд фактично ототожнив окремі самостійні процесуальні джерела доказів, а саме показання потерпілих, дані в суді під час їх допиту із таким джерелом доказів як протоколи проведення слідчого експерименту з потерпілими, визнавши, що показання, які суд сприймав безпосередньо мають перевагу над показаннями, даними потерпілими під час цієї слідчої дії.
Суд апеляційної інстанції наголосив, що якщо відомості повідомлено потерпілим/свідком під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Тож, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17, провадження № 51-6070кмо19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку передбаченому ст. 225 КПК, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів, згідно зі ст. 95 КПК. При цьому показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів – протоколом слідчого експерименту. Згідно з рішенням Об’єднаної палати легітимна мета слідчого експерименту досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження.
Апеляційним судом встановлено, що матеріали кримінального провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протоколи слідчого експерименту з потерпілими відповідають вимогам кримінального процесуального закону, а саму слідчу дію проведено за правилами та в порядку, передбаченими законом.
У цій справі суд дійшов висновку, що належні та допустимі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, у своїй сукупності підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні злочину. При цьому, колегія суддів визнала неправдивими показання потерпілих про непричетність обвинуваченого до вчиненого злочину, надані суду першої та апеляційної інстанції з метою невикриття останнього у вчиненні злочину, перешкоджання встановленню об’єктивної істини у кримінальному провадженні та створення штучних доказів захисту обвинуваченого.
За таких обставин апеляційний суд надав перевагу обставинам, відтвореним потерпілими у заявах про вчинений злочин та протоколах слідчих експериментів, які проведені у найкоротший термін після вчинення злочину.
Тож за результатами апеляційного розгляду виправдувальний вирок скасовано та визнано обвинуваченого винним у вчиненні грабежу, призначено покарання виді позбавлення волі строком на 5 років.
Детальніше ознайомитися з судовими рішеннями у цій справі можна в Єдиному державному реєстрі судових рішень за № 647/1680/19.
_03_03.png)
