Судова влада України
Апеляційний суд Херсонської області
Графік розгляду справ в режимі відеоконференції
Науково-методична робота
Доступ до публічної інформації
Для громадян
Прес-центр
Історичний музей суду
Лічильник відвідувачів сайту (з 19.07.2013)
Технічна підтримка
Оприлюднення відомостей про справи про банкрутство


посилання на офіційний сайт

посилання на twitter-аккаунт
1









Офiцiйне представництво Президента України
Верховна Рада України
Урядовий портал
Відомості з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення

Узагальнення судової практики здійснення місцевими судами Херсонської області судового провадження на підставі угод за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року

 
У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
судової практики здійснення місцевими судами Херсонської області судового провадження на підставі угод
 за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року
 
Процеси демократизації в суспільстві пов’язані з проведенням відповідних законодавчих реформ з метою створення реального механізму забезпечення прав людини і громадянина. Забезпечення цих прав знайшло відображення у кримінальній та кримінально-процесуальній галузях права, зокрема, в Кримінальному процесуальному кодексі України. Наділення в ньому учасників сторін обвинувачення та захисту рівними правами є яскравим підтвердженням прагнення законодавця наблизити норми вітчизняного законодавства до європейських стандартів. Інститут угод у кримінальному судочинстві є втіленням концепції відновлювального правосуддя. Зазначена концепція судочинства покликана сприяти досягненню консенсусу між його сторонами, врегулюванню соціального конфлікту.
 
За період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року місцевими загальними судами Херсонської області постановлено 484 вироків на підставі угод щодо 488 осіб, з них 346 – у підготовчому провадженні (що складає 71,4% від загальної кількості вироків на підставі угод), 138 – за результатами судового розгляду (що складає 28, 6% від загальної кількості вироків на підставі угод). За період з 20.11.2012 року по 31.12.2012 року вироки на підставі угод місцевими судами не ухвалювались.
 
Ст. 468 КПК  передбачає два види процесуальних угод у кримінальному провадженні:
-                                                                       угоду про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим;
-                                                                       угоду між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Щодо угод про примирення:
Згідно зі ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. З наведеного вбачається, що угоду про примирення може бути укладено із представником юридичної особи у разі завдання їй майнової шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 КПК ним може бути керівник юридичної особи, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за дорученням керівника юридичної особи за довіреністю на представництво, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні, згідно з укладеною з нею угодою на представництво.
Угода про примирення також може укладатися, якщо її сторонами чи стороною є неповнолітні. У такому випадку угода укладається за участю законних представників і захисників неповнолітніх. При цьому якщо неповнолітній досяг шістнадцятирічного віку, він має право укладати угоду про примирення самостійно, але за наявності згоди його законного представника. Якщо ж неповнолітній не досяг 16 років, угоду про примирення за його згодою укладає законний представник неповнолітнього. Про надання згоди неповнолітнім, його законним представником у наведених вище випадках обов’язково має бути зазначено в угоді про примирення. Такий підхід слід використовувати, коли укладається угода про визнання винуватості з неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим;
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі по тексту – ВССУ) в інформаційному листі № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013 року роз’яснив, що у разі надходження до суду угоди про визнання винуватості або про примирення з узгодженим між сторонами звільненням неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 97 КК чи від покарання згідно зі ст. 105 КК із застосуванням в обох випадках примусових заходів виховного характеру суд, керуючись п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК, має відмовити у затвердженні угоди, оскільки вирішення питання про звільнення як від кримінальної відповідальності, так і від покарання, відповідно до змісту статей 471, 472 КПК, не може бути предметом домовленостей (угоди) сторін, крім випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Якщо ж до суду надійшла угода з узгодженою між сторонами мірою покарання під час судового розгляду, а суд, розглянувши матеріали кримінального провадження та заслухавши думку сторін, вбачає підстави для застосування ст. 97 чи ст. 105 КК, то, керуючись п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК, суд має відмовити в затвердженні угоди та за наслідками здійснення судового провадження в загальному порядку звільнити особу від відповідальності (ст. 97 КК) чи від покарання (ст. 105 КК), оскільки призначення покарання на підставі затвердженої судом угоди в такому випадку призвело б до погіршення становища обвинуваченого (п. 6).
При проведенні узагальнення встановлено декілька випадків відмови у затвердженні угод про примирення з узгодженим між сторонами звільненням неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 97 КК чи від покарання згідно зі ст. 105 КК.
Так, ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 25.03.2013 року відмовлено у затвердженні угоди між неповнолітнім підозрюваним К. та потерпілим О., за умовами якої кримінальне провадження. підлягає закриттю в зв’язку із його передачею під нагляд батьків відповідно до п.3 ч. 2 ст. 105 КК України. Відмовляючи у затвердженні угоди суд послався на те,  що укладання угоди відбулося з порушенням норм КПК, а саме вона була укладена у відсутності захисника та законного представника неповнолітнього обвинуваченого, не була з’ясована думка батьків при вирішенні питання про закриття кримінальної справи та передачу підсудного під нагляд батьків.
З аналогічних підстав ухвалами Бериславського районного суду Херсонської області від 13.05.2013, 20.05.2013 року відмовлено у затвердженні угод між неповнолітніми підозрюваними Ф., Г. та потерпілою Я., неповнолітніми підозрюваними Б., Т. та потерпілим Т.
Викладаючи вказані  мотиви відмови у затвердженні угод, суд не звернув увагу, що в даному випадку угода у будь-якому разі не могла бути затверджена (навіть при згоді батьків і присутності захисника), оскільки вирішення питання про звільнення як від кримінальної відповідальності, так і від покарання, відповідно до змісту статей 471, 472 КПК, не може бути предметом домовленостей (угоди) сторін, крім випадку звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Угоду про примирення може бути укладено у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої та середньої тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. У кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів угода про примирення не укладається, за винятком кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке здійснюється щодо кримінальних правопорушень, визначених ст. 477 КПК.
При цьому якщо кримінальне провадження здійснюється стосовно однієї особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кількох окремих кримінальних правопорушень, серед яких є тяжкий чи особливо тяжкий злочин і злочин невеликої тяжкості, внаслідок вчинення якого потерпілому було завдано шкоди, угоду про примирення може бути укладено щодо злочину невеликої тяжкості. Кримінальне провадження у такому випадку (стосовно зазначеного кримінального правопорушення) має бути виділено в окреме провадження, про що слідчий, прокурор виносить постанову, а суддя постановляє ухвалу (оригінал рішення про виділення провадження підшивається до виділеного провадження, а копія долучається до матеріалів кримінального провадження, з якого воно виділено). Під окремим кримінальним правопорушенням у таких випадках слід розуміти не лише одиничне суспільно небезпечне діяння, але й діяння, яке отримало повну правову оцінку шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини Кримінального кодексу України (тобто при ідеальній сукупності злочинів).
У кримінальному провадженні, в якому беруть участь кілька потерпілих від одного й того ж кримінального правопорушення, угоду може бути укладено лише з усіма потерпілими. При цьому укладається одна угода, у якій може бути зазначено різні вимоги потерпілих до підозрюваного, обвинуваченого щодо розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строку її відшкодування чи переліку дій, не пов’язаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язаний вчинити щодо потерпілого (потерпілих), але обов’язково має бути зазначено про узгоджене між сторонами (усіма потерпілими та підозрюваним, обвинуваченим) покарання, їх згоду на призначення такого покарання або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням. Недотримання цих вимог закону відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК є підставою для відмови у затвердженні угоди.
Якщо у кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень і згоди щодо укладення угоди досягнуто не з усіма потерпілими, угоду може бути укладено з одним чи кількома потерпілими. У такому випадку угода про примирення укладається з кожним потерпілим окремо, а кримінальне провадження, щодо якого сторони досягли згоди, підлягає виділенню в окреме провадження. Виділення кримінального провадження проводиться у порядку, визначеному положеннями статей 217, 334 КПК України.
Ініціювати укладенняугоди про примиреннямає право лише потерпілий чи підозрюваний, обвинувачений. Вести переговори (домовлятися) стосовно укладення угоди про примирення можуть, крім цих осіб, захисник, представник (законний представник) та інша особа, погоджена сторонами (за винятком слідчого, прокурора або судді).
Особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення у кримінальному провадженні, не можуть бути допитані як свідки щодо обставин, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення (п. 8 ч. 2 ст. 65 КПК).
 
У звітному періоді місцевими судами Херсонської області затверджено угоди про примирення щодо 296 осіб, що складає 60,6% від загальної кількості осіб, щодо яких ухвалено вироки на підставі угод.
Як свідчить узагальнення основна кількість вироків на підставі угод про примирення (щодо осіб) ухвалена у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення за корисними злочинами та злочинами проти життя та здоров*я , зокрема:
-      за ст. 185 ч. 1 КК України щодо 95 осіб;
-      за ст. 185 ч. 2 КК України щодо 31 осіб;
-      за ст. 186 ч. 1 КК України щодо 5 осіб;
-      за ст. 190 ч. 1 КК України щодо 7 осіб;
-      за ст. 191 ч.1 КК України щодо 2 осіб;
-      за ст. 122 ч. 1 КК України щодо 10 осіб;
-      за ст. 125 ч. 1 КК України щодо 68 осіб;
-      за ст. 125 ч. 2 КК України щодо 31 осіб;
-      за ст. 126 ч. 1 КК України щодо 18 осіб;
-      за ст. 128 КК України щодо 4 осіб;
-      за ст. 129 ч. 1 КК України щодо 2 осіб;
-      за ст. 164 ч. 1 КК України щодо 3 осіб;
-      за ст. 286 ч. 1 КК України щодо 3 осіб;
-      за ст. 289 ч. 1 КК України щодо 4 осіб;
-      за ст. 296 ч. 1 КК України щодо 4 осіб.
По одному вироку на підставі угод про примирення місцевими судами області постановлено за ст. ст. 124, 146 ч.1,185 ч. 3, 190 ч. 2, 357 ч.3, 367 ч. 1, 368 ч.1, 406 ч.1, 410 ч. 2 КК України.
 
Щодо угод про визнання винуватості.
Угода про визнання винуватості укладається між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим за ініціативою будь-кого із цих осіб. Таку угоду не може бути укладено у провадженні, в якому бере участь потерпілий, тобто щодо злочинів чи кримінальних проступків, внаслідок вчинення яких було завдано шкоди правам та інтересам окремих громадян та/або інтересам юридичних осіб, а також у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів незалежно від кола суб’єктів, яким завдано шкоди внаслідок вчинення таких злочинів.
Враховуючи вимогу процесуального закону про те, що угода про визнання винуватості може укладатися у кримінальному провадженні щодо наведених вище кримінальних правопорушень за умови, що внаслідок їх вчинення шкоди завдано державним чи суспільним інтересам, беручи до уваги, що в Особливій частині Кримінального кодексу України вжито термін «громадські інтереси», а не «суспільні інтереси», незважаючи на те, що ці словосполучення різняться семантично, у контексті КПК їх слід розуміти як тотожні.
 
 ВССУ в інформаційному листі № 223-1679/0/4-12 від 15.11.2012 роз’яснив, що коли в одному кримінальному провадженні особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні кількох не пов’язаних між собою (самостійних) кримінальних правопорушень та внаслідок вчинення одного із них було заподіяно шкоди правам та інтересам окремих громадян чи інтересам юридичної особи (тобто є потерпілий, який бере участь в кримінальному провадженні), – угода про визнання винуватості щодо інших кримінальних правопорушень у такому разі укладатися не може. Проте не виключається можливість укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому попередньо було укладено угоду про примирення, у зв’язку із чим матеріали кримінального провадження виділено в окреме провадження.
В ході проведення узагальнено встановлено випадок порушення вказаних правил.
Так, при розгляді Цюрупинським районним судом Херсонської області кримінального провадження за обвинуваченням З. за ст.ст. 309 ч.1, 185 ч. 2 КК України потерпілим та обвинуваченим 20 березня 2013 року укладено угоду про примирення за ч.2 ст. 185 КК України у зв’язку з повним відшкодуванням потерпілому матеріального збитку, спричиненого злочином,  і визначено міру покарання у виді позбавлення волі строком на один рік у відповідності до санкції ч.2 ст. 185 КК України.  
   Прокурором та обвинуваченим 13 березня 2013 року укладено угоду про визнання винуватості за ч.1 ст.309 КК України і визначено міру покарання у виді позбавлення волі строком на один рік і 6 місяців у відповідності до санкції ч.1 ст. 309 КК України.
Відповідно до вироку Цюрупинського районного суду Херсонської області від 06.06.2013 року затверджено угоду про примирення між потерпілим Б. та обвинуваченим за ст. 185 ч. 2 КК України З., а також угоду про визнання винуватості між прокурором прокуратури Цюрупинського району та обвинуваченим за ст. 309 ч. 1 КК України З.
Визнано З. винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185 КК України та ч.1 ст.309 КК України і призначено йому міру покарання, визначену прокурором та обвинуваченим, потерпілим та обвинуваченим в угодах про визнання винуватості від 13.03.2013 року та  про примирення від 20.03.2013 року:
·        за ч.1 ст. 309 КК України - у виді позбавлення волі  строком на 1 (один) рік 6 місяців,
·        за.ч.2 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1( один) рік.
         На підставі  ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом повного поглинення менш суворого покарання більш суворим   призначено покарання у виді позбавлення волі строком на  1рік та 6місяців.
           На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, із застосуванням ст.72 КК України шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за цим вироком, частини невідбутого покарання за вироком Олександрійського міськрайонного суду  Кіровоградської області  за ч.2 ст. 186 ,72 КК України, з урахуванням постанови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12.07.2011 року згідно ст. 82 КК України, якою  не відбута частина покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 10 місяців 09 днів замінена на обмеженням волі, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік і 7 місяців, з поміщенням обвинуваченого до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Затверджуючи угоди, суд не звернув увагу, що З. обвинувачується у вчиненні двох не пов’язаних між собою (самостійних) кримінальних правопорушень та внаслідок вчинення одного із них було заподіяно шкоди потерпілому Б., а інший стосується порушення встановленого порядку обігу наркотичних засобів, тому угода про визнання винуватості за ст. 309 ч. 1 КК України могла бути укладена лише у кримінальному провадженні, в якому попередньо було укладено угоду про примирення, і якщо матеріали кримінального провадження за ст. 309 ч. 1 КК України були б виділені в окреме провадження.
 
У разі якщо кримінальне провадження здійснюється стосовно кількох осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згоди щодо укладення угоди досягнуто не з усіма підозрюваними (обвинуваченими), відповідно до вимог абз. 1 ч. 8 ст. 469 КПК угоду може бути укладено з одним (кількома) із підозрюваних (обвинувачених). Кримінальне провадження стосовно особи (осіб), з якими досягнуто згоди щодо укладення угоди про визнання винуватості, на підставі постанови прокурора або ухвали суду підлягає виділенню в окреме провадження залежно від того, на якій із двох стадій кримінального процесу (досудового розслідування або судового розгляду) сторонами було ініційовано укладення угоди. Виділення кримінального провадження проводиться у порядку, визначеному положеннями статей 217, 334 КПК.
 
У звітному періоді місцевими судами Херсонської області затверджено угоди про визнання винуватості щодо 192 осіб, що складає 39,4% від загальної кількості осіб, щодо яких ухвалено вироки на підставі угод.
Як свідчить узагальнення основна кількість вироків на підставі угод про визнання винуватості ухвалена у кримінальних провадженнях за злочинами у сфері незаконного обороту наркотичних засобів, за злочинами проти довкілля, проти громадського порядку та моральності, порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом та ухилення від покарання, не пов’язаного із позбавленням волі, зокрема:
-      за ст. 309 ч. 1 КК України щодо 62 осіб;
-      з ст. 249 ч. 1 КК України щодо 36 осіб;
-      за ст. 213 ч. 1 КК України щодо 14 осіб;
-      за ст. 389 ч. 2 КК України щодо 13 осіб;
-      за ст. 309 ч. 2 КК України щодо 12 осіб;
-      за ст. 246 КК України щодо 10 осіб;
-      за ст. 301 ч. 1 КК України щодо 10 осіб;
-      за ст. 307 ч. 2 КК України щодо 2 осіб;
-      за ст. 302 ч. 1 КК України щодо 2 осіб;
Крім того, за звітний період ухвалювалися вироки на підставі угод про визнання винуватості:
-      за ст. 263 ч. 1 КК України щодо 6 осіб;
-      за ст. 358 ч. 4 КК України щодо 6 осіб;
-      за ст. 395 КК України щодо 6 осіб.
-      за ст. 383 ч. 1 КК України щодо 2 осіб.
По одному вироку на підставі угод про визнання винуватості місцевими судами області постановлено за ст. ст. 201 ч.1, 205 ч.2, 222 ч.1, 249 ч.2, 259 ч.1, 301 ч.2, 302 ч.1, 303 ч.2, 309 ч.3, 358 ч.2, 366 ч.1 КК України.
 
Проведеним узагальненням встановлено, що більшість угод (71,4%) затверджувались судами в підготовчому судовому засіданні, що є позитивним зрушенням в сфері процесуальної економії та підвищення оперативності розгляду кримінальних справ.
З метою прийняття законних та обґрунтованих рішень про затвердження угод як в підготовчому судовому засіданні, так і за результатами судового розгляду місцевим судам слід неухильно дотримуватися вимог КПК, а також роз’яснень ВССУ зокрема зважати на таке.
Участь сторін угоди під час її розгляду в підготовчому судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 474 КПК, а також прокурора є обов’язковою.
 В разі якщо у судове засідання не прибули сторони угоди або одна зі сторін, головуючий має відкласти судове засідання, призначити дату нового засідання і вжити заходів для забезпечення прибуття цих осіб до суду. Таке ж рішення має прийняти суд, якщо в підготовче судове засідання не з’явився один із декількох потерпілих від одного кримінального правопорушення. Відсутність одного із потерпілих від різних кримінальних правопорушень не перешкоджає проведенню підготовчого судового засідання та, відповідно, розгляду тієї угоди, сторони якої присутні.
Судове засідання розпочинається з оголошення прокурором обвинувального акта. Після цього головуючий, встановивши особу обвинуваченого, роз’яснює йому суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним. Якщо після роз’яснення суті обвинувачення обвинувачений заперечує проти затвердження угоди, вона не може бути затверджена. У такому випадку суд постановляє ухвалу про закриття судового провадження у кримінальному провадженні на підставі угоди та повертає матеріали прокурору для продовження досудового розслідування або призначає судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку (якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження).
Після проведення зазначених дій головуючий, оголосивши текст угоди, згідно з частинами 4, 5 ст. 474 КПК має з’ясувати в обвинуваченого, чи повністю він розуміє:
 1)права, надані йому законом;
2) наслідки укладення та затвердження угод;
3) характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, – таке уточнення відсутнє в ч. 5 цієї статті, із чого вбачається, що угода про примирення може укладатися щодо кримінальних правопорушень, у вчиненні яких особа може лише частково визнавати вину;
 4) вид покарання й інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Негативна відповідь на будь-яке із поставлених запитань зобов’язує суд дати відповідні роз’яснення. Те ж саме стосується і потерпілого при з’ясуванні судом, чи цілком розуміє він наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК. Якщо після такого роз’яснення обвинувачений чи потерпілий заперечуватиме проти затвердження угоди, її не може бути затверджено.
Суд повинен з’ясувати у обвинуваченого, чи зможе він реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов’язання, зокрема відшкодувати завдану ним внаслідок вчинення кримінального правопорушення шкоду з огляду на її розмір та строк відшкодування, визначені в угоді про примирення, чи вчинити дії, перелік яких в ній зазначено, або ж виконати обов’язки щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, викладені в угоді про визнання винуватості. Якщо ж під час судового провадження суд встановить, що обвинувачений не в змозі виконати взяті на себе зобов’язання, він відповідно до п. 5 ч. 7 ст. 474 КПК має відмовити в затвердженні угоди. 
Так,ухвалою Великоолександрвського районного суду Херсонської області від 04.03.2013 року в підготовчому судовому засіданні відмовлено в затвердженні угоди між обвинуваченим за ст. 126 ч. 1 КК України В. та потерпілою. Відмовляючи у затвердженні вказаної угоди суд послався на те, обвинувачений не може взяти на себе зобов’язання по відшкодуванню моральної шкоди до 28.02.2013 року, як обумовлено в угоді в зв’язку з тяжким матеріальним станом.
Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 16.05.2013 року в підготовчому судовому засіданні відмовлено в затвердженні угоди між П., підозрюваним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 357 ч. 3 КК України та потерпілим. Відмовляючи у затвердженні вказаної угоди суд послався на те, що в судовому засіданні підозрюваний відмовився від узгодженої в угоді міри покарання у вигляді штрафу, пояснивши, що є інвалідом і узгоджена міра покарання для нього є непосильною.
Крім того, суд шляхом вивчення витребуваних документів, проведення опитування сторін, інших осіб зобов’язаний переконатися,що укладення угоди є добровільним, тобто згідно з ч. 6 ст. 474 КПК не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою. Якщо суд матиме обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або ж сторони в дійсності не примирилися, він відповідно до п. 4 ч. 7 ст. 474 КПК зобов’язаний відмовити в затвердженні угоди.
Так, ухвалою Великоолександрвського районного суду Херсонської області від 04.02.2013 року відмовлено в затвердженні угоди між обвинуваченим за ст. ст. 126 ч. 1, 129 ч. 1 КК України Я. та потерпілими Я.Л.В. та Я.М.О. Відмовляючи у затвердженні вказаної угоди суд послався на те, що в судовому засіданні потерпіла Я. М.О. відмовилася від угоди, оскільки обвинувачений продовжує вчиняти щодо неї насильницькі дії, тому вони на час затвердження угоди не примирилися.
 
Виконавши вищезазначені дії, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК (зокрема, щодо змісту та порядку укладення угоди) і закону України про кримінальну відповідальність (зокрема, щодо узгодженої міри покарання, звільнення від його відбування), наявність підстав для відмови в її затвердженні (ч. 7 ст. 474 КПК), заслуховує прокурора щодо наведеного, думку сторін щодо можливості затвердження угоди, яка розглядається.
Після проведення зазначених дій суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати.
За наслідками розгляду угоди в судовому засіданні (під час підготовчого судового провадження або під час судового розгляду) суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону, врахувавши заслухані доводисторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, повинен прийняти одне із таких рішень:
а)затвердити угоду про визнання винуватості чи про примирення;
б) відмовити у затвердженні угоди в разі встановлення підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, та:
- повернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження;
- призначити судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку, якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження);
- продовжити судовий розгляд в загальному порядку, якщо угоду було укладено під час його здійснення. Ухвала про відмову в затвердженні угоди про примирення чи визнання винуватості оскарженню не підлягає.
На підставі ч.7 ст.474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:
1) умови угоди суперечать вимогам КПК та закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;
2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;
3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;
4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;
5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов’язань;
6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.
Повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається (ч.8 ст.474 КПК).
 
Місцевими судами Херсонської області за звітний період постановлено 45 ухвал про відмову в затвердженні угод, що складає 8,5% від загальної кількості процесуальних рішень, ухвалених на підставі угод як в підготовчому, так і в судовому засіданні.
Як свідчить узагальнення підставами для відмови в затвердженні угод  також стали:
-                                    неявка сторін в підготовче судове засідання;
-                                    відмова сторін в судовому засіданні від затвердження угоди;
-                                    відсутні підстави для визнання винуватості;
-                                    неправильна кваліфікація кримінального правопорушення;
-                                    наявність іншого кримінального провадження щодо підозрюваного на стадії досудового розслідування;
-                                    зміст угоди про примирення не відповідає КПК України;
-                                    обвинувачений не відшкодував потерпілим заподіяну шкоду у визначений в угоді строк;
-                                    допущення порушення норм КК України при узгодженні міри покарання;
-                                    укладення угоди не було добровільним;
-                                    відсутність відомостей про особу обвинуваченого, зокрема щодо наявності судимості
 
Проведеним узагальненням встановлено, що суди в основному постановляють мотивовані ухвали про відмову в затвердженні угод, із посиланням на норми матеріального та процесуального права, належним чином обґрунтовуючи своє рішення, однак виявлені випадки, коли мотивувальна частина ухвал не містить мотивів, з яких суд дійшов висновку про необхідність відмовити в затвердженні угоди, обмежившись посиланням на норми КПК України.
Так, ухвалою Новотроїцького районного суду Херсонської області від 13.03.2013 року в підготовчому судовому засіданні відмовлено в затвердженні угоди між обвинуваченим за ст. 125 ч. 1 КК України О. П.А. та потерпілою П. К.А. Відмовляючи у затвердженні вказаної угоди суд послався на те, що умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін та інших осіб, тому угода про примирення, досягнута під час досудового розслідування суперечить вимогам кримінального закону.
При цьому суд не мотивував, чиї та які саме права, свободи чи інтереси порушує вказана угода, яким саме нормам кримінального закону суперечить.
Також виявлено випадки, коли в ухвалах про відмову в затвердженні угоди суди не викладають зміст угоди.
В деяких випадках, в ухвалах про відмову в затвердженні угод відсутні відомості (ПІБ) про потерпілих.
 
Суддям слід мати на увазі, що укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися у будь-який момент після повідомлення особі про підозру і до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Наприклад, якщо обвинувачений до проголошення ним останнього слова дійде згоди з прокурором чи потерпілим щодо укладення угоди (її змісту), він може перед останнім словом або під час своєї промови заявити про це суду. У такому випадку суд, надаючи можливість обвинуваченому закінчити свій виступ,  згідно з ч. 3 ст. 474 КПК невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.
Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду її умов та змісту. Про зупинення процесуальних дій суд постановляє ухвалу, яка має містити відомості про: склад суду, дату та місце її постановлення; особу, яка заявила клопотання про укладення угоди; вид угоди, дату її укладення та сторони; процесуальні дії, які було проведено у судовому провадженні;
Після перевірки угоди на відповідність чинному законодавству, за відсутності встановлених КПК (пункти 1–6 ч. 7 ст. 474 КПК)підстав для відмови в її затвердженні, з’ясувавши питання, визначені в частинах 4, 5 ст. 474 КПК,суд невідкладно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.
Приймаючи рішення щодо затвердження угоди, слід пам’ятати про наявність та зміст розділу ІХ Загальної частини КК.
Якщо ж суд переконається в тому, що угоду може бути затверджено, відповідно до ст. 475 КПК він ухвалює вирок, яким затверджує угоду, і призначає узгоджену сторонами міру покарання. Такий вирок має відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків із урахуванням особливостей, передбачених зазначеною статтею.
ВССУ в інформаційному листі № 223-558/0/4-13 від 05.04.2013року роз’яснив, що відповідно до угоди про примирення відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди має відбуватися на засадах диспозитивності. Потерпілий, субєктивні права якого порушено, має сам розпоряджатися ними на власний розсуд, у тому числі він вправі навіть звільнити винного від деліктного зобовязання, визначивши як умову перелік дій, не повязаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобовязаний вчинити на користь потерпілого.
Разом із тим юридичним особам публічного права (державним та комунальним підприємствам, навчальним закладам, закладам охорони здоров’я, навчальним закладам Автономної Республіки Крим тощо), які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (абз. 3 ч. 2 ст. 81 ЦК), зважаючи на те, що вони діють із метою забезпечення публічних інтересів та потреб значної кількості людей, відшкодування шкоди має здійснюватися в повному обсязі. Тому якщо стороною угоди про примирення виступає юридична особа публічного права, то інститут прощення боргу не підлягає застосуванню, так само не допускається заміна відшкодування завданої майнової шкоди вчиненням певних дій на користь потерпілого, обов’язок особи відшкодувати у повному обсязі шкоду, заподіяну злочином, завжди зберігає силу.
Отже, у разі якщо до суду надійшла угода про примирення, однією зі сторін якої є юридична особа публічного права та в змісті якої, незважаючи на визнання факту заподіяння винним юридичній особі майнової шкоди і визначення її розміру, замість встановлення строку її відшкодування наведено перелік дій, не пов’язаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язаний вчинити на користь потерпілого, або якщо розмір шкоди взагалі не визначено, суд має відмовити у затвердженні угоди про примирення на підставі п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК.
Аналогічне правило слід застосовувати і тоді, коли однією зі сторін угоди про примирення єюридична особа приватного права, створена державою (ч. 3 ст. 167 ЦК), Автономною Республікою Крим (ч. 3 ст. 168 ЦК) чи територіальною громадою (ч. 3 ст. 169 ЦК), а також якщо одним із засновників юридичної особи приватного права є фізична чи (та) юридична особа, а іншим – держава, Автономна Республіка Крим чи територіальна громада.
Проведеним узагальненням встановлено, що у злочинах певної категорії (зокрема за ст.ст. 246, 249 КК України), коли збитки заподіяно державі, угоди укладаються обвинуваченим (підозрюваним) не з відповідним державним (комунальним) підприємством  або органом місцевого самоврядування про примирення, а з прокурором про визнання винуватості.
Однак, на думку апеляційного суду, у такому випадку інститут прощення боргу також не може бути застосований, і обов’язок особи відшкодувати у повному обсязі шкоду, заподіяну державі злочином, повинен зберігати силу.
Проведеним узагальненням встановлено, що у переважній кількості випадків затвердження угод про визнання винуватості за злочинами вказаної категорії, судді перевіряють угоди на наявність обов’язку відшкодувати шкоду, зазначають про добровільне відшкодування шкоди, якщо воно мало місце до затвердження судом угоди, у резолютивній частині вироків вказують на обов’язок обвинуваченого відшкодувати завдану державі матеріальну шкоду або про стягнення цих збитків, однак поряд з цим, виявлені випадки недотримання вказаних вимог.
Так, вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 11.02.2013 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Голопристанського району та обвинуваченим Р.О.В., який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК України.
Внаслідок злочину, державі в особі Гладківської сільської ради заподіяно шкоду на суму 2571,27 грн.
Відповідно до умов угоди  та змісту вироку обвинувачений визнав свою вину, і узгодив з прокурором міру покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього здобутого, з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік, при цьому відомостей про відшкодування заподіяної державі шкоди обвинуваченим до ухвалення вироку або умов про встановлення строку її відшкодування затверджена угода та вирок не містять.
 
При затвердженні угоди вироком Високопільського районного суду Херсонської області від 04.02.2013 року між прокурором та обвинуваченими Ц. О.А., К. В.Л., яким інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ст. 246 КК України, суд вказав, що підозрювані під час досудового розслідування повністю визнали винуватість у вказаному діянні і зобов'язуються беззастережно визнати свою винуватість у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст.246 КК України, в обсязі підозри в судовому провадженні. Сторони погоджуються на призначення кожному з підозрюваних покарання за ст.246 КК України у виді 2 років обмеження волі з конфіскацією добутого із звільненням на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки; а також відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням матеріальні збитки  ДП «Великоолександрівське ЛМГ» з кожного по 4904 грн.20 коп. Проте, в резолютивній частині вироку умова угоди про відшкодування обвинуваченими шкоди не відображена, що фактично позбавляє обвинувачених  обов’язку виконати угоду.
 
Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 06.03.2013 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Голопристанського району та К. Д.М., який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК України, за умовами якої сторони узгодили вид та міру покарання обвинуваченому у виді одного року позбавлення волі з конфіскацією незаконно добутого, на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування основного покарання з іспитовим строком 1 рік із покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.3,4 ст.76 КК України. Внаслідок вчиненого злочину, державі в особі Голопристанського лісопромислового господарства заподіяно шкоду на суму 5805,87 грн. Відповідно до умов угоди, обвинувачений зобов’язався відшкодувати шкоду в розмірі 5805,87 грн.  до 14.05.2013 року, однак у резолютивній частині вироку відсутні будь-які відомості щодо обов’язку виконати вказану  умову  угоди.
 
Вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 29.05.2013 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Білозерського району та С.В.С., який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 249 ч. 1 КК України, за умовами якої сторони узгодили вид та міру покарання обвинуваченому у виді штрафу в розмірі 1700 грн.
Внаслідок вчиненого злочину, державі заподіяно шкоду на суму 2108 грн., однак в угоді не передбачено порядок відшкодування вказаної шкоди. У вироку також відсутні відомості про добровільне відшкодування шкоди обвинуваченим до затвердження угоди.
 
Вироком Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 03.06.2013 року затверджено угоду про визнання винуватості між заступником прокурора Херсонської міжрайонної екологічної прокуратури та М.С.В., який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 249 ч. 1 КК України, за умовами якої сторони узгодили вид та міру покарання обвинуваченому у виді штрафу в розмірі 1700 грн.
Внаслідок вчиненого злочину, державі заподіяно шкоду на суму 2516 грн., однак в угоді не передбачено порядок відшкодування вказаної шкоди. У вироку також відсутні відомості про добровільне відшкодування шкоди обвинуваченим до затвердження угоди.
 
Вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 12.06.2013 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Херсонської міжрайонної екологічної прокуратури та Д.О.Т., який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 249 ч. 1 КК України, за умовами якої сторони узгодили вид та міру покарання обвинуваченому у виді обмеження волі строком на 1 рік із звільненням від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.ст. 75, 76 КК України з конфіскацією знарядь і засобів промислу та всього добутого.
Внаслідок вчиненого злочину, державі заподіяно шкоду на суму 1275 грн., за умовами угоди обвинувачений зобов’язався відшкодувати державі шкоду, однак не визначено у який строк. В резолютивній частині вироку ця умова угоди про відшкодування обвинуваченими шкоди не відображена.
 
Відповідно до ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті.
Так, мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.
У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 КПК.
В ході проведення узагальнення встановлено, що в цілому вироки, ухвалені місцевими судами на підставі угод відповідають за змістом як вимогам ст. 374 КПК України, так і вимогам ст. 475 КПК України, однак поряд з цим виявлені випадки недотримання вказаних вимог, що зумовлює необхідність більш ретельного підходу до складання вироків, зважаючи на те, що вирок є найвищим актом правосуддя і має містити всі реквізити, передбачені кримінальним процесуальним законом.
Одним із виявлених у вироках недоліків є зазначення у резолютивній частині вироку узгодженого сторонами угоди кримінального покарання із скороченнями, що призводить до порушення вимог КК щодо визначення виду покарання.
Так, в резолютивній частині вироку Горностаївського районного суду Херсонської області від 28.03.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Г.Д.О., обвинуваченого за ст. 185 ч. 1 КК України вказано про призначення обвинуваченому узгодженого сторонами угоди покарання у виді 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
 
Вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 06.06.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення між обвинуваченим Л.С.А. та потерпілою Л.Т.Л. Обвинуваченому призначено узгоджене сторонами угоди покарання у вигляді 31 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що складає 527 грн.
 
Вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 05.06.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення між обвинуваченим М.М.Ю. та потерпілим Н. О.Ю. призначено покарання у вигляді 50 неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян, що складає 850 грн.
 
 Вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 05.06.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення між обвинуваченим Р. С.В. та потерпілою Х. Л.М. призначено узгоджене сторонами угоди покарання у вигляді 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 510 грн.
Разом з цим, ст. 51 КК України не передбачено такого виду покарання як неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тому у вироку необхідно обов’язково вказувати на конкретний вид призначеного покарання (громадські, виправні роботи, штраф, арешт, позбавлення волі тощо), не допускаючи будь-яких скорочень.
Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається або шляхом поглинення менш сурового покарання більш суворим або  шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Разом з цим, виявлено випадки, коли у змісті угод та у вироку не зазначається – який саме принцип підлягає застосуванню при призначенні покарань за сукупністю злочинів, що є порушенням вимог ч.1 ст. 70 КК України.
Так, в резолютивній частині вироку Дніпровського районного суду м. Херсона від 26.04.2013 року, яким затверджено угоду про примирення між К.С.Л., обвинуваченим за ст.ст. 125 ч.1, 185 ч. 1 КК України та потерпілими, при призначенні покарання за сукупністю злочинів не вказано, який саме принцип застосовано судом – поглинення менш суворого покарання більш суворим, або часткового складання призначених покарань.
Аналогічне порушення допущено при затвердженні вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 12.03.2013 року угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо З.В.С.
Також в ході узагальнення виявлено випадки, коли у мотивувальній частині вироків взагалі не викладено зміст угоди, що є порушенням ч. 3 ст. 475 КПК України.
Так, мотивувальній частині вироків Нововоронцовського районного суду Херсонської області:
-                                    від 16.05.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Ч. І.В., обвинуваченого за ст. 185 ч. 1 КК України
-                                    від 22.04.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо П.В.С. обвинуваченого за ст. 289 ч. 1 КК України;
-                                    від 13.02.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Ш.Н.І., обвинуваченої за ст. 185 ч. 1 КК України;
-                                    від 06.03.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо М. В.С., обвинуваченого за ст. 289 ч. 1 КК України;
-                                    від 22.01.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Т.Є.Д., обвинуваченого за ст. 125 ч. 2 КК України;
-                                    від 13.06.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Б. П.Р., обвинуваченого за ст. 190 ч. 1 КК України;
-                                    від 19.04.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо З.А.В., обвинуваченого за ст. 125 ч. 2 КК України відсутні відомості про укладені угоди, їх реквізити, зміст та визначену міру покарання.
Аналогічне порушення допущено у вироку Нововоронцовського районного суду від 18.06.2013 року, яким затверджено угоду про примирення між В.В.М. та І.Н.П., у вироку Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 13.06.2013 року, яким затверджено угоду про примирення між Б.П.Р., обвинуваченим за ст. 190 ч. 1 КК України та К. Г.І.
Голопристанським районним судом Херсонської області при затвердженні вироком від 27.03.2013 року угоди про примирення між Б.Д.М. та В.В.Ю., в мотивувальній частині вироку не викладено зміст угоди щодо узгодженої сторонами міри кримінального покарання.
В певних випадках в мотивувальній частині вироків зазначаються не всі умови угоди щодо узгодженого покарання, внаслідок чого умови угоди, що викладені в мотивувальній частині вироків в певній частині суперечать тим, що викладені в резолютивних частинах.
Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК України при звільненні від відбування покарання з випробуванням суд покладає на обвинуваченого всі, або певні обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.
Звільнення від покарання без покладення обов’язків, передбачених ст. 76 КК України суперечить вимогам ст. 75 КК України.
Таким чином, якщо в угоді сторони узгоджують звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, вони мають передбачити виконання обвинуваченим обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, що має бути відображено у змісті угоди.
Згідно із ст. 475 КПК України в мотивувальній частині вироку мають бути зазначені  зміст та визначена міра покарання.
 Таким чином, узгодження сторонами застосування ст. 76 КК України і відповідних її пунктів має бути викладено не тільки у резолютивній частині вироку, а й в мотивувальній, в протилежному випадку, зміст угоди, вказаний у мотивувальній частині не в повному обсязі  відповідатиме  резолютивній частині вироку.
Однак в ході проведення узагальнення встановлено, що суди у деяких випадках обмежуються посиланням в мотивувальній частині вироків лише на норму ст. 75 КК України без викладення змісту узгодженого покарання із застосуванням ст. 76 КК України.
Так, в мотивувальній частині вироку Дніпровського районного суду м. Херсона від 09.04.2013 року, яким затверджено угоду про примирення між К. І.Ф., обвинуваченою за ст. 185 ч. 1 КК України та ПП «Акорд-12», при викладенні змісту угоди не вказано на узгодження сторонами покладення на обвинувачену обов’язків, передбачених ст. 76 КК України внаслідок звільнення від відбування покарання з випробуванням, в той час як у резолютивній частині вироку ці обов’язки на обвинувачену покладені.
Аналогічні порушення допущено:
-                                    при ухваленні Дніпровським районним судом м. Херсона  вироку від 15.05.2013 року на підставі угоди про примирення між Р.Л.П. та С. В.А.,
-                                     при ухваленні вироку Голопристанського районного суду Херсонської області від31.01.2013 року, яким затверджено угоду про примирення між обвинуваченою за ст. 185 ч. 2 КК України Ч. В.М. та Я.І.О.
-                                    при затвердженні вироком Голопристанського районного суду від 02.04.2013 року угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо Л. М.О.,
-                                    при затвердженні вироком Голопристанського районного суду від 08.01.2013 року угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо Г.С.О., 
-                                    при затвердженні вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 25.04.2013 року угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо Б.В.Г.,
-                                    при затвердженні вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 06.02.2013 року угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо Ц.О.В.;
-                                    при затвердженні вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 31.01.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Д. А.О.
-                                    при затвердженні вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 19.03.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо С.О.С.;
-                                    при затвердженні вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 17.04.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо П. М.В., П.О.О.;
-                                    при затвердженні вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 26.04.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Ш.А.Г.
-                                    при затвердженні вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 29.04.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Х.С.М.
-                                    при затвердженні вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 06.06.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Г.В.В.;
-                                    при затвердженні вироком Білозерського районного суду Херсонської області від 20.02.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Я. М.І., Я. І.І.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 21.01.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо М.Ю.М.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 08.02.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Є.В.В.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 11.02.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Ш. М.І.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 11.02.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо П.П.В.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 12.02.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Г.А.Ю.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 21.02.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Л.А.С.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 26.02.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Ш.С.М.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 15.03.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Т. В.М.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 27.03.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо С.А.В.
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 26.04.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Г.С.М.;
-                                    при затвердженні вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 12.06.2013 року угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо Д. О.Т.
Під час узагальнення виявлено випадки, коли у мотивувальній частині вироку зміст угоди викладається у повному обсязі, а у резолютивній лише частково, без вказівки на узгодження сторонами порядку відшкодування заподіяної злочином шкоди.
Так, в мотивувальній частині вироку Комсомольського районного суду м. Херсона, ухваленому 18.05.2013 року на підставі угоди про примирення між К.Ю.П та потерпілими, вказано на обов’язок обвинуваченого на підставі укладеної угоди відшкодувати потерпілій С. О.Л. завданих злочином збитків в сумі 3000 грн., в той час як в резолютивній частині у вироку ця умова угоди не відображена.
В мотивувальній частині вироку Комсомольського районного суду м. Херсона, ухваленому 15.04.2013 року на підставі угоди про примирення між обвинуваченим І. Ю.В. та потерпілою Ч. Є.О., вказано на обов’язок обвинуваченого на підставі укладеної угоди відшкодувати потерпілій завдані збитки в сумі 2000 грн., в однак в резолютивній частині у вироку на цей обов’язок обвинуваченого не вказано.
Суддям слід зважати на те, що вирок на підставі угоди має відповідати не тільки вимогам ст. 475 КПК України, а й ст. 374 КПК України, що передбачає загальні вимоги до складання вироків.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 КПК України у вступній частині вироку зазначаються відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи, зокрема відомості про судимості обвинувачених.
Ці відомості мають стосуватися лише тих судимостей, які не погашені і не зняті у встановленому законом порядку, бути викладені у чіткій, зрозумілій формі, що передбачає посилання на дату вироку, яким засуджено особу, норми КК України, за якими засуджено особу, вид і міру призначеного покарання, закінчення строку відбуття  покарання або підстави для звільнення від відбування покарання, тощо.
При проведенні узагальнення встановлено випадок порушення вказаних вимог закону.
Так, у вступній частині вироку Генічеського районного суду Херсонської області від 03.06.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо П.О.В., обвинуваченого за ст. 125 ч. 1 КК України відомості про судимість вказані наступним чином: «раніше судимому- в 2005 році за ст. 121 ч. 1 КК України Геніческим РС, отримав покарання у вигляді 2 років позбавлення волі; в 2008 році за ст. 185 ч. 1 КЖ України Геніческим РС, отримав покарання у вигляді 1 року позбавлення волі».
Вказане формулювання відомостей про судимість (із незрозумілими скороченнями – «РС», «КЖ», без посилання на дату постановлення вироків, що унеможливлює визначити - чи погашена судимість обвинуваченого) недопустимо.
Відповідно до ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зокрема зазначається початок строку відбування покарання, рішення про залік досудового тримання під вартою.
 Цих вимог необхідно дотримуватися й при ухвалення вироків на підставі угод, що на практиці не завжди має місце.
Так, в резолютивній частині вироку Горностаївського районного суду Херсонської області від 13.03.2013 року, ухваленому на підставі угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо З. Д.В., обвинуваченого за ст. 185 ч. 2 КК України не вказано початок строку відбування покарання і конкретний період відбутого за попереднім вироком покарання, що підлягає зарахуванню в строк відбуття покарання за цим вироком.
Крім того, в мотивувальній частині вироку вказано, що З. Д.В. вчинив злочин, передбачений ст. 185 ч. 2 КК України в період іспитового строку за попереднім вироком від 29.08.2011 року.
Разом з цим, вказаним вироком він  був засуджений за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з іспитовим строком 1 рік. Таким чином, іспитовий строк закінчився 29.08.2012 року, а злочин, що інкримінується З.Д.В., вчинено в кінці листопада 2012 року, тобто після закінчення іспитового строку.
Зі змісту статей 471, 472 КПК вбачається, що сторони угоди(незалежно від її виду) зобов’язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо домовленості щодо такого звільнення мали місце та сторони дійшли згоди). Аналізстатей 65 і 75 КК у редакції Закону України від 13 квітня 2012 року № 4652-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» свідчить, що домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. Зокрема сторони мають узгоджувати покарання, враховуючи:
положення пунктів 1–2 ч. 1 ст. 65 КК України, тобто 1) у межах, встановлених санкцією статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК та 2) відповідно до положень Загальної частини КК. Наприклад, у випадку коли в санкції статті (санкції частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, не встановлено мінімальної межі покарання, сторони мають виходити із положень розділу Х Загальної частини;
– ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винного і обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). У положеннях процесуального закону, які регламентують кримінальне провадження на підставі угод, певною мірою вже враховано зазначені обставини, оскільки передбачено, що:
а) угоду як про примирення, так і про визнання винуватості може бути укладено у провадженні щодо певних визначених законом категорій кримінальних правопорушень (кримінальних проступків та злочинів). Із цього вбачається, що «ступінь тяжкості», як показник типового рівня суспільної небезпеки злочинів певних видів, враховано законодавцем та відображено у положеннях процесуального закону щодо укладення угод.Водночас ступінь тяжкості вчиненого, як показник індивідуального рівня суспільної небезпеки конкретного злочину, зумовленого його специфічними об’єктивними і суб’єктивними ознаками, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 470 КПК зобов’язаний врахувати прокурор при укладенні угоди про визнання винуватості та суд, перевіряючи угоду на відповідність її закону;
б) укладенню угоди передує досягнення домовленостей між сторонами, зміст яких, крім іншого, має бути відображено в угоді. Зокрема, це розмір шкоди, строк її відшкодування чи вчинення інших обумовлених дій на користь потерпілого або ж беззастережне визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення та обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою за умови, що домовленості про співпрацю мали місце. Закріплення законодавцем вимоги щодо обов’язковості наявності цих обставин при укладенні угод свідчить про врахування даних, що характеризують особу винного.
Те ж саме стосується і обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. Так, за наявності обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного сторони угоди з огляду на положення статей 65, 75 КК у редакції Закону України від 13 квітня 2012 року № 4652-VI мають право, застосовуючи положеннями ст. 69 КК, визначати (узгоджувати): а) основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або б) інше основне покарання, більш мякий його вид, не зазначений у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин; в) не призначати додаткове покарання, передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обовязкове, за винятком випадків, встановлених ч. 2 ст. 69 КК.
Якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного (обвинуваченого) від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 ст. 75 КК у редакції Закону України від 13 квітня 2012 року № 4652-VI суд зобовязаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості за наявності сукупності таких умов:                  1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше пяти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому використане законодавцем у доповненнях до статей 65 та 75 КК України формулювання «у випадку затвердження угоди» при вказівці на прийняття рішення судом свідчить, що суд зобов’язаний призначити узгоджене сторонами покарання або звільнити від його відбування з випробуванням із визначенням тривалості іспитового строку лише після перевірки угоди на відповідність діючому законодавству та за відсутності визначених КПК (пункти 1–6 ч. 7 ст. 474 КПК)підстав для відмови, переконавшись, що угода може бути затверджена. Наприклад, у випадку «зловживання» сторонами угоди положеннями ст. 69 КК, тобто у разі узгодження ними покарання, яке за своїм видом та/або розміром не відповідає характеру, тяжкості вчиненого діяння та особі винного, суд має визнати умови цієї угоди такими, що не відповідають інтересам суспільства, та відмовити в її затвердженні. Аналогічне рішення має прийняти суд у випадку неврахування прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості наявності обставин, що обтяжують покарання, наприклад незнятої або непогашеної судимості у обвинуваченого, що утворює рецидив злочинів, тощо.
               Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7 призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного   покарання,   або   непризначення обов'язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.    У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а
в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій
тощо. Покарання, призначене судом із застосуванням ст. 69 КК, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині КК, тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

В ході проведення узагальнення встановлено, що суди в цілому ретельно перевіряють зміст укладених угод в частині узгодження сторонами кримінального покарання, і обґрунтовано відмовляють в їх затвердження в разі порушення норм КК, про що вказано вище, однак в ході проведення узагальнення виявлені випадки порушення судами вимог КК України, що призводить до судових помилок при затверджені угод в частині призначення узгодженого сторонами покарання.

Так, вироком Верхньорогачицького районного суду Херсонської області від 08.05.2013 року  у кримінальному провадженні за обвинуваченням М.І.І. за ст. 296 ч. 1 КК України затверджено угоду про примирення між обвинуваченим та потерпілим і визначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 100 годин громадських робіт.
У змісті угоди, викладеної в мотивувальній частині вироку вказано, що обставинами, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, які визначені сторонами є відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди і те, що обвинувачений вважається в силу ст. 89 КК України раніше не судимою особою.
Погодившись із умовами угоди, відповідно до яких сторони перейшли до більш м’якого покарання, застосувавши ст. 69 КК України, суд не звернув уваги, що фактично, в угоді вказано лише на одну обставину, що пом’якшує покарання – відшкодування заподіяної злочином шкоди, в той час як для застосування ст. 69 КК України необхідно не менше двох таких обставин.
 
Вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 04.03.2013 у кримінальному провадженні за обвинуваченням М.С.М. за ст. 406 ч. 2 КК України затверджено угоду про примирення між підозрюваним М.С.М. та потерпілим А.І.С.  і визначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 1 місяці арешту на гауптвахті.
М.С.М. обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 406 КК України по 5 епізодам обвинувачення, зокрема, будучи військовослужбовцем строкової служби періодично знущався над солдатом молодшого призиву, мордував та систематично бив його.
Погодившись із умовами угоди, відповідно до яких сторони перейшли до більш м’якого покарання, застосувавши ст. 69 КК України, суд не звернув уваги, що сторони в угоді належним чином не мотивували своє рішення про можливість застосування ст. 69 КК України, не вказали - які саме обставини визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, обмежившись переліком обставин, що пом’якшують покарання.
 
Вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 12.03.2013 року затверджено угоду між Я.Є.В., обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК України та потерпілим, за умовами якої обвинувачений повністю визнає свою вину у заподіянні потерпілому відкритого травматичного перелому нижньої щелепи, який за критерієм тривалості розладу здоров'я відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, зобов'язується до 20.03.2013 року відшкодувати потерпілому матеріальну та моральну шкоду, яку сторони погодили у розмірі 10000 грн. Сторони угодою погодили призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн.
Погодившись із умовами угоди, відповідно до яких сторони перейшли до більш м’якого покарання, застосувавши ст. 69 КК України, суд також не звернув уваги, що в угоді сторони належним чином не мотивували своє рішення про можливість застосування ст. 69 КК України, не вказали -  які саме обставини визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, обмежившись переліком обставин, що пом’якшують покарання, серед яких з незрозумілих причин вказано на добровільне відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, що не відповідає дійсності, оскільки зі змісту угоди вбачається, що обвинувачений лише зобов’язується відшкодувати цю шкоду у майбутньому в обумовлений строк.
Таким чином, фактично, в якості обставин, що пом’якшують покарання виступає лише щире каяття обвинуваченого, що не є достатнім для застосування ст. 69 КК, яка передбачає наявність двох чи більше таких обставин за умови істотного зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Також, зі змісту угоди є незрозумілим, яку саме суму складає матеріальна шкода, встановлена судом, а яку моральна.
Крім того, у резолютивній частині вироку судом взагалі не наведено змісту угоди щодо порядку та строків відшкодування шкоди.
 
Вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 07.02.2013 року затверджено угоду між В.О.В., обвинуваченою у вчиненні злочину, передбаченого ст. ст. 185 ч.1, 185 ч. 2 КК України та потерпілими О.С.В., М.В.О., за умовами якої сторони погодили призначення обвинуваченій покарання за ст. 185 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн.
Погодившись із умовами угоди, відповідно до яких сторони перейшли до більш м’якого покарання, застосувавши ст. 69 КК України, суд не звернув уваги, що сторони в угоді не зазначили - які саме обставини визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, обмежившись переліком обставин, що пом’якшують покарання.
 
Вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 31.01.2013 року затверджено угоду між К.В.М. 05.07.1955 р.н., обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.1 КК України та потерпілою Я. Н.М. за умовами якої сторони погодили призначення обвинуваченій покарання за ст. 185 ч. 1 КК України у виді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Затверджуючи вказану угоду суд не звернув уваги, що санкцією ст. 185 ч. 1 КК України передбачено покарання у виді штрафу в розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Застосування ст. 69 КК України умовами угоди не передбачено, у вирок призначення покарання нижче від найнижчої межі також не мотивовано.
Відповідно до ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 50 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями особливої частини цього кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
Таким чином, навіть при застосуванні ст. 69 КК України розмір штрафу, визначеній щодо повнолітнього обвинуваченого не міг бути нижчим, ніж 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
 
Вироками Генічеського районного суду Херсонської області від 01.03.2013, 15.03.2013  року затверджено угоду між Б.О.В 20.12.1986 р.н., обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України та потерпілим Б.В.В., за умовами якої сторони погодили призначення обвинуваченому покарання за ст. 125 ч. 1 КК України у виді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 170 грн.; а також затверджено угоду між Н.Д.М. 01.01.1990 р.н., обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 126 ч.1 КК України та потерпілою Т.О.П., за умовами якої сторони погодили призначення обвинуваченому покарання за ст. 126 ч. 1 КК України у виді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 170 грн.
Затверджуючи вказані угоди суд не звернув уваги, що санкціями ст. 125 ч. 1, 126 ч.1 КК України передбачено покарання у виді штрафу в розмірі до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 50 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями особливої частини цього кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.
Таким чином, застосування штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у цих випадках  суперечить вимогам КК України.
Аналогічні порушення допущені:
-                                    внаслідок затвердженнявироком Генічеського районного суду Херсонської області від 11.02.2013 року угоди про примирення між І. Р.А. 20.01.1984 р.н., обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 126 ч.1 КК України та потерпілою М. Н.М., за умовами якої сторони погодили призначення обвинуваченому покарання за ст. 125 ч. 1 КК України у виді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 170 грн.,
-                                     внаслідок затвердження вироком Іванівського районного суду Херсонської області від 19.03.2013 року угоди про примирення між Я.М.І., обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України та потерпілою Я.Н.Ю., за умовами якої сторони узгодили покарання у виді штрафу в розмірі 255 грн. (що складає 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);
-                                    внаслідок затвердження вироком Іванівського районного суду Херсонської області від 20.03.2013 року угоди про примирення між С.О.О., обвинуваченою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України та потерпілою Н.О.В., за умовами якої сторони узгодили покарання у виді штрафу в розмірі 340 грн. (що складає 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);
 
Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
При цьому, вичерпний перелік обов'язків, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, міститься в ст. 76 КК України.  ВССУ в своїх рішеннях наголошує на тому, що звільнення засуджених від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України без покладення на них жодних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України є порушенням вимог кримінального закону.
 Проте, Суворовський районний суд м. Херсона вироком від 29.04.2013 року затвердив угоду між Р.Р.В., обвинуваченим за ст. 309 ч. 2 КК України та прокурором, за умовами якої, сторони передбачили звільнення обвинуваченого від відбування покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік, не поклавши при цьому на останнього жодних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, тим самим порушивши вимоги ст. 75 КК України.
Вироком Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 17.06.2013 року затверджено угоду про визнання винуватості між старшим прокурором Каховської міжрайонної прокуратури та М.А.А., який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 307 ч. 2 КК України, за умовами якої сторони узгодили покарання обвинуваченому у виді 5 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
При цьому умовами угоди не передбачено покладення на обвинуваченого жодних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, що є грубим порушенням вимог ст. 75 КК України, оскільки фактично, особа, яка вчинила тяжкий злочин уникла будь-якого кримінального покарання за вчинення цього злочину і не несе будь-яких обов’язків в період іспитового строку.
 
Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 14.01.2013 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором прокуратури Чаплинського району та Ч.Ю.І., який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 309 ч. 1 КК України, за умовами якої сторони узгодили покарання обвинуваченому у виді 2 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік без покладення на обвинуваченого жодних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
 
Вироком Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 18.01.2012 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Каховської міжрайонної прокуратури та Д.А.Г., який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 309 ч. 1 КК України, за умовами якої сторони узгодили покарання обвинуваченому у виді 1 року позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік без покладення на обвинуваченого жодних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
 
Інститут кримінального провадження на підставі угод про примирення передбачає узгодження сторонами розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи переліку дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпілого.
Відповідно до ст. 471 КПК України вказані відомості мають бути відображені в угоді про примирення.
В даному випадку відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди має відбуватися на засадах диспозитивності.
Потерпілий, субєктивні права якого порушено, має сам розпоряджатися ними на власний розсуд, у тому числі він вправі навіть звільнити винного від деліктного зобовязання, визначивши як умову перелік дій, не повязаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобовязаний вчинити на користь потерпілого.
За таких обставин, на думку апеляційного суду, вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, в якому укладено угоду про примирення суперечить нормам ст.ст. 471, 475 КПК України.
Так, вироком Комсомольського районного суду м. Херсона від 28.01.2013 року  затверджено угоди про примирення, укладені між потерпілим К. Ю.Ю. та обвинуваченою Ч. І.І., потерпілим П. М.С. та обвинуваченою Ч.В.І., потерпілим П.М.С. та обвинуваченою С. А.В., потерпілим К. Ю.Ю. та обвинуваченою С. А.В.
В мотивувальній частині вироку вказано, що згідно угоди, укладеної між К. Ю.Ю. та обвинуваченою Ч. І.І., остання у строк до 18.02.2013 року зобов'язується сплатити (відшкодувати) потерпілому половину заподіяної матеріальної шкоди у національній валюті у розмірі  700 грн. та розрахунок засвідчити нотаріально. Сторони узгодили покарання за вчинений злочин у вигляді  1 року обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік на підставі ст. 75 КК України та покладенням обов'язків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Відповідно до угоди, укладеної між потерпілим П. М.С. та обвинуваченою Ч. В.І., остання у строк до 18.02.2013 року зобов'язується сплатити (відшкодувати) потерпілому половину заподіяної матеріальної шкоди у національній валюті у розмірі 2 500 грн. та розрахунок засвідчити нотаріально. Сторони узгодили покарання за вчинений злочин у вигляді  1 року обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік на підставі ст. 75 КК України та покладенням обов'язків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Згідно угоди, укладеної між потерпілим П.М.С. та обвинуваченою С.А.В., остання у строк до 18.02.2013 року зобов'язується сплатити (відшкодувати) потерпілому половину заподіяної матеріальної шкоди у національній валюті у розмірі 2 500 грн. та розрахунок засвідчити нотаріально. Сторони узгодили покарання за вчинений злочин у вигляді  1 року обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік на підставі ст. 75 КК України та покладенням обов'язків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Відповідно до угоди, укладеної між потерпілим К. Ю.Ю. та обвинуваченою С.А.В., остання у строк до 18.02.2013 року зобов'язується сплатити (відшкодувати) потерпілому половину заподіяної матеріальної шкоди у національній валюті у розмірі  700 грн. та розрахунок засвідчити нотаріально. Сторони узгодили покарання за вчинений злочин у вигляді  1 року обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік на підставі ст. 75 КК України та покладенням обов'язків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
В підготовчому судовому засіданні потерпілий та обвинувачені просили затвердити укладені угоди про примирення від 19.12.2012 року.
Затверджуючи вказані угоди суд у мотивувальній та резолютивній частинах вироку вказав, що в задоволенні цивільних позовів потерпілих слід відмовити, оскільки заподіяна матеріальна шкода у повному обсязі відшкодована потерпілим.
Однак, цей висновок суду, по-перше не відповідає обставинам справи, оскільки обвинувачені лише зобов’язалися відшкодувати шкоду в строк до 18.02.2013 року, а по –друге, суперечить самому змісту провадження на підставі угоди про примирення, яке передбачає вирішення вимог про відшкодування шкоди у добровільному порядку шляхом відображення певних обов’язків обвинуваченого по її відшкодуванню у змісті угоди, а не шляхом вирішення цивільного позову судом.
Таким чином, при затвердженні угод як про примирення, так і про визнання винуватості  слід пам’ятати, що угода про примирення – це угода між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим), в якій узгоджуються межі відповідальності підозрюваного (обвинуваченого) за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а угода про визнання винуватості – угода між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим), в якій узгоджуються умови відповідальності підозрюваного залежно від його дій після початку кримінального провадження або після вручення повідомлення про підозру щодо співпраці у розкритті кримінального правопорушення. У обох випадах будь-яке втручання суду в порядок відшкодування шкоди та узгодження міри покарання (за виключенням випадків, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України) не допускається.
 
У звітному періоді до суду апеляційної інстанції оскаржений один вирок Каховського міськрайонного суду від 02.04.2013 року про затвердження угоди про примирення, ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 22.05.2013 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі ст. 399 ч. 4 КПК України.
В ході проведення узагальнення встановлено, що в переважній кількості випадків, якихось суттєвих проблем або запитань при вирішення питань щодо затвердження угод у суддів не виникає.
Основним неврегульованим КПК питанням, як вказують судді, є невизначеність у кримінальному процесі - яким чином формулювати обвинувачення, визнане судом доведеним в мотивувальній частині вироків на підставі угод – встановлювати, що обвинувачений вчинив злочин і давати оцінку кваліфікації цього злочину судом (за аналогією як при розгляді кримінального провадження за правилами ст. 349 ч. 3 КПК України в скороченому порядку) – «…особа вчинила злочин… дії обвинуваченого слід кваліфікувати за …ст.. КК», або обмежуватися посиланням на обвинувачення, висунуте органом досудового розслідування і кваліфікацію діяння, данну слідчим (як при постановленні ухвал про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі акту амністію, за примиренням, внаслідок дійового каяття, за зміною обстановки тощо), не даючи оцінки правильності кваліфікації дій обвинуваченого та не встановлюючи факт вчинення злочину: «особа обвинувачується у вчиненні злочину… дії особи органом досудового розслідування кваліфіковані за ….ст.. КК України).
Також судді задають запитання – яким чином в резолютивній частині вироку, ухваленого на підставі угоди викладати умову про відшкодування шкоди: зазначати, що обвинувачений зобов’язується відшкодувати шкоду в обумовлений строк або вказувати на стягнення з нього визначеного розміру шкоди, адже на практиці мають місце обидва формулювання.
 
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ:
 
Інститут угод у кримінальному судочинстві є проявом концепції відновлювального правосуддя, яка стала однією з відмінних тенденцій розвитку сучасного судочинства у світі.
24 липня 2002 р. Економічна і соціальна рада при ООН ухвалила резолюцію «Про основні принципи програм відновлювального правосуддя у кримінальних справах», яка рекомендує всім країнам розвивати та впроваджувати програми відновлювального правосуддя у національне судочинство.
В межах зазначеної концепції судочинство розглядається не як засіб притягнення винуватих до відповідальності за злочин, який визнається публічною владою «абсолютним злом», незважаючи на думку з цього приводу будь-яких інших осіб, у т.ч. потерпілих, а як механізм вирішення соціального конфлікту, при якому головна мета – досягнення консенсусу між його сторонами і тим самим знаття суспільної напруги. Головна ідея відновлювального правосуддя – визначення цінності кримінального судочинства не стільки здатністю встановити об’єктивну (матеріальну) істину і залежно від об’єктивного результату вирішити питання про винність або невинність особи, скільки наявністю можливостей задовольнити інтереси сторін.
Отже у конструкцію традиційного кримінального процесу вбудовано опцію відновлювального правосуддя, яка може бути «активована» за рахунок ініціативи сторін. Суддя у цій ситуації виступає посередником між сторонами (медіатором).
Запровадження інституту кримінального провадження на підставі угод безперечно сприятиме зниженню навантаження на органи досудового розслідування та суду, зекономить час та розширить можливості сторін у рамках здійснення кримінального провадження.
Враховуючи, що вирок, ухвалений іменем України є найважливішим актом правосуддя, а вироки на підставі угод, підлягають оскарженню в апеляційному порядку лише у виключних випадках, передбачених КПК України суддямналежить підходити з винятковою відповідальністю до їх складання, суворо додержуючись вимог статей 374, 475 КПК  України.
Відповідно до вимог ст. 374 КПК України та роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», із змінами внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1992року, № 12 від 03.12.1997року, № 6 від 30.05.2008 року наспіх, непослідовно, неохайно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості і справедливості, судді повинні постійно вдосконалювати стиль написання вироку, який повинен бути викладений офіційно-діловою мовою, юридично грамотно, з коротким, точним і ясним описом обставин справи,  і висновків суду.
Проведеним узагальненням встановлено, що судді в цілому якісно, з дотриманням вимог КПК України розглядають питання про затвердження угод про примирення та визнання винуватості, ухвалюють законні та обґрунтовані вироки, дотримуються розумних строків розгляду кримінальних проваджень, однак виявлені певні недоліки в роботі деяких суддів, які висвітлені в узагальнення, що підлягають обговоренню з метою недопущення їх в подальшому.
З метою підвищення якості здійснення правосуддя, недопущення судових помилок та порушень норм чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства   вважаю за необхідне внести наступні пропозиції:
                       суддям ретельно вивчати норми КПК України, рекомендації ВССУ, судову практику судів вищестоящих інстанцій;
                       розглянути узагальнення на нараді суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області ;
                       провести семінарське заняття зі суддями судів першої інстанції з метою обговорення виявлених в їх роботі недоліків, а також спірних, проблемних та нерегульованих КПК питань, надання відповідних роз’яснень та розроблення шляхів їх вирішення з метою забезпечення єдиної судової практики,
                          витяг з узагальнення направити судам першої інстанції з метою доведення до відома суддів;
                          копію узагальнення надіслати на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
 
 
 
 
Судова палата з розгляду кримінальних справ
 апеляційного суду Херсонської області 
 

 

           
        Виконавець:  Непомняща  Н.О.                                                    


 

 

 
 
 
 
 
 

  

 


 
 
Судовий збір
Контакти
Розклад роботи
Лічильник установи
XII позачерговий з'їзд суддів України
Стратегічний план розвитку
Інструкція з діловодства
Рішення Європейського суду
Положення про автоматизовану систему документообігу суду
Проведення судових засідань в режимі відеоконференції
Безкоштовна правова допомога
Концепція галузевої програми інформатизації судів
Судова влада України у мережі Facebook

© 2002-2013 Державна судова адміністрація України
лист вебмайстру